Мы в социальных сетях:

О нас | Помощь | Реклама

© 2008-2024 Фотострана

Реклама
Получить
Поделитесь записью с друзьями
Виктор Кривохатько
Російська імперія усвідомлювала й усвідомлює, доки функціонує українська мова — нація нездоланна, бо мова — не просто засіб комунікації, а етногенетичний код, "оселя буття" (М. Гайдеггер), тому вона (імперія) постійно нищить її, проводить свій лінгвоцид, тотожний геноциду. На жаль, в Україні, замість того, щоб захищати її законні права, проводять акції, якими б аргументами не прикривалися, в інтересах Москви. Щойно за за поданням… восьмикласниці (нонсенс!) відбулося скасування Окружним адміністративним судом Києва українського правопису, прийнятого поважною інстанцією – Кабінетом Міністрів України. Так чи так цей кричущий факт потрапив у довжелезний список репресій української мови, що не вгаває й досі. Її проблемами мають займатися фахівці-мовознавці, а не політики і юристи. А втім, ось вона - трагічна мовна хроніка (хто цікавиться, матеріал є у Вікіпедії, на яку я тут посилаюся), до поповнення якої залучалися й інші сусіди:
1627 – наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького.
1677 – наказ московського патріарха Іокима знищити текти в українських книгах, які відрізняються від московських.
1688 – наказ московського патріарха Іоакима спалити «Вінець Христов» Антонія Радивиловського.
1690 – засудження й анафема московського Собору на «Кіевскія Новыя Книги» Петра Могили, Кирила Ставровецького, Єпифанія Славинецького, Лазара Барановича, Симеона Полоцького та ін.
1693 – лист московського патріарха Іоакима до Києво-Печерської лаври про заборону друкувати книги українською мовою.
1696 – ухвала Сейму Речі Посполитої про запровадження польської мови в українських урядових канцеляріях.
1709 – указ московського царя Петра І про заборону українського книгодрукування.
1720 – указ московського царя Петра І. про заборону книгодрукування заборону українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг. Царський лист до київського губернського князя Голіцина про вилучення українських книг з монастирів.
1921 – вимога Синоду надсилати книги з українських друкарень для виправлення згідно з російським правописом.
1724 – штраф Синоду на архімандрита Києво-Печерської лаври за друкування українських книг, не узгоджених з московським правописом.
1729 – наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1731 – вимога імператриці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки запроваджувати на власній російській мові».
1740 – створення за розпорядження імператриці Анни Іванівни гетьманського уряду з російською мовою діловодства.
1748 – наказ Синоду, адресований Київському митрополиту Самуїлу Милославському перевести навчання Києво-Могилянської академії на російську мову, а також в школах України (на Лівобережжі зникло 866 шкіл).
1755, 1766, 1775, 1786 – заборони Синоду українського книгодрукування.
1759 – наказ Синоду вилічити українські букварі.
1763 – указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1764 – інструкція Катерини ІІ про росіянізацію України, Смоленщини, Фінляндії, Прибалтики.
1765 – ліквідація козацького ладу на Слобожанщині й ліквідація українських шкіл.
1769 – заборона російського Синоду друкувати та використовувати український буквар.
1775 – знищення Запорозької Свічі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1782 – створення за велінням Катерини ІІ комісії для запровадження народних шкіл лише з російською мовою викладання.
1784 – «порада» Синоду карати студентів Києво-Могилянської ааадемії за вживання української мови.
1780 – спалення книгозбірні Києво-Печерської лаври, найбільшої від доби Київської Руси.
1782 – наказ Катерини ІІ правити службу Божу лише російською мовою
1789 – розпорядження Едукаційної комісії Сейму Речі Посполитої про закриття всіх українських шкіл.
1789 – за ініціативою Катерини ІІ в Петербурзі видано «Порівняльний словник усіх мов», де українську названо російською, яку спотворила польська.
1804 – заборона всіх українських шкіл спеціальним царським указом.
1808 – закриття «Студіум рутеніум» у Львівському університеті.
1811 – закриття Києво-Могилянської академії.
1817 – запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1832 – так звана реорганізація освіти в Правобережній Україні на загальноімперських засадах з переведенням на російську мову навчання.
1847 – підступний розгром Кирило-Мефодіївського товариства, свавільне переслідування української мови й культури, заборона найкращих творів Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова та ін..
1862 – закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1862 – привласнення Москвою архівних матеріалів з України.
1863 – Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури.
1864 – прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
1869 – запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Королівства Галичини та Володимирії.
1869 – доплата чиновникам за росіянізацію.
1870 – роз’яснення міністра освіти Російської імперії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
1874 – в Російській імперії запроваджено освітній статут лише з російською мовою навчання.
1876 – Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, власне народних пісень.
1881 – заборона викладання в народних школах й виголошення церковних проповідей українською мовою. Дозвіл друкування українських книг, але за російським правописом.
1884 – заборона Олександром ІІІ українських театральних вистав в «малоросійських губерніях».
1888 – указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1889 – дозвіл читати доповіді на Археологічному з’їзді всіма мовами, крім української.
1892 – заборона перекладати книжки з російської мови українською.
1894 – заборона привезення українських книг з-за кордону.
1895 – заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
1903 – заборона виголошувати промови українською мовою на відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
1905 – відмова 1 400 студентам ректора Київського університету у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання.
1905–1912 – закриття приватних українських шкіл.
1905–1905 – закриття «Просвіти» в Одесі й Миколаєві.
1908 – через чотири роки після визнання Російською АН української мови мовою Сенат оголошує її й україномовну освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 – закриття за наказом уряду Столипіна, який оголосив українців «інородцями», всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона українських клубів.
1911 – постанова VII дворянського з'їзду у Москві про виключно російськомовну освіту й недопущення уживання інших мов у школах Російської імперії.
1914 – заборона відзначати 100-річчя Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
1914, 1916 – помосковщення в Західній Україні на теренах мови, літератури, освіти, церкви.
1916 – закриття «Просвіти» в Кам’янці-Подільському.
1918 – розправа московських більшовиків над українцями Києва, нищення портретів Т. Шевченка.
1919 – заборона існування України й мови на сторінках білогвардійських газет.
1922 – проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) й ЦК КП(б) «теорії» Лебедя боротьби в Україні двох культур — міської (московської) й селянської (української), з перевагою першої.
1922 – нищення «Просвіти» на Кубані й Зеленому Клину.
1924 – закон Польщі «Lex Grabski» обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на українських землях, окупованих ІІ Річчю Посполитою (так звана санація). Закрито українських 300 шкіл.
1924 – закон Королівства Румунія про зобов’язання всіх українців, котрі «втратили материнську мову», тобто румунську, надавати освіту дітям лише в румунських школах.
1925 – остаточне закриття українського «таємного» уніерситету у Львові.
1926 – лист Й. Сталіна «Товаришу Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1928–1932 – закриття «Просвіти» в Рівному, Острозі, Ковелі, Крем’янці, Володимирі
1929–1930 – ініційований Й. Сталіним й більшовиками «спектакль» «СВУ», спрямований на знищення небезпечної для Москви української інтелігенції, зокрема мовознавців, ВУАН.
1933 – телеграма Й. Сталіна про припинення «українізації».
1933. - самогубство М. Скрипника, з іменем якого пов'язаний іманентний український правопис. Ліквідація "скрипниківського" "націоналістичного" правопису, заміна його, завдяки Н. Кагановичу штучним правописом, адаптованим до російської мови, який існує досі і якого захищає ОАСК.
1933 – скасування в Королівстві Румунія міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
1934 – спеціальне розпорядження міністерства виховання Королівства Румунія про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
1938 – постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей», постанова-копія РНК УСРР й ЦК КП(б)У.
1939 - нищення угорськими окупантами української інфраструктури, освіти й мови на Срібній землі (Закарпаття).
1946 – постанова Ради Міністрів СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до російського».
1947 – операція «Вісла», повна ліквідація українських шкіл.
1958 – закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
1960—1980 – масове закриття українських шкіл у ПНР й СРР.
1961 – проголошення на ХХІІ з’їзді КПРС «зиття націй», тобто тотальну росіянізацію.
1962 – репресії захисників української мови.
1964 – агент КДБ здійснив підпал частини приміщення Центральної наукової бібліотеки в Києві.
1970 – наказ про написання дисертацій виключно російською мовою.
1970 – «суд» над авторами «Листа творчої молоді Дніпропетровщини» з протестом проти російщення української культури.
1972 – заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.
1973 – заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
1974 – постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
1978 – постанова ЦК КПРС й Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
1978 – спалення на Чернечій горі мужнього Олекси Гірника як протест проти росіянізації.
1983 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16 % надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на російщення.
1984 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про подальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
1984 – початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
1984 – наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
1989 – постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
1990 – прийняття Веховною Радою СРСР Закону про мови народів, де російській мові надавався статус офіційної.
1994 – спроба надати російській мові статусу російської за ініціативою Л. Кучми.
1995 – розробка Міністерством національностей України напівтаємного «Проєкту програми розвитку … російської культури в Україні до 2000 року», де наддавались би привілеї росіянам, зарахованим до «нацменшини».
1995 – видання паспортів українською й російською мовами. Вилучення графи «національність».
2010 – відмова МОН – так званого Табачника (Міністр освіти) від проведення Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика.
2012 – прийняття Верховною Радою України антиукраїнського закону «Про засади державної мовної політики» (закон Ківалова-Колєсніченка).
2017 – засудження Мішанським судом Москви екс-директорку Бібліотеки української літератури Наталю Шаріну за… екстремізм.
2019 - вбивство А. Мірошниченка за українську мову.
2020-2021 - прагнення МОН України витиснути українську літературу на маргінеси шкільної програми
2021 - переслідування вчительки Вікторії Жданової у Дніпрі за патріотизм й викладання української мови й літератури за освітньою програмою.
2021 – за поданням… восьмикласниці (нонсенс!) скасування Окружним адміністративним судом Києва українського правопису, прийнятого поважною інстанцією – Кабінетом Міністрів України.
Рейтинг записи:
5,0 - 0 отзывов
Нравится0
Поделитесь записью с друзьями
Никто еще не оставил комментариев – станьте первым!
Наверх